"СКАРБНИЦЯ ДОБРОДІЯНЬ. Повчання із життя святих"
ПЕРЕДМОВА
Коли потрапляєш у пустелю, то тільки там розумієш наскільки ти безпорадний і незначний. Ти мимоволі починаєш уявляти себе маленькою піщинкою, що загубилась у безмежному всесвіті: удень сонце тут стає ворогом, а вночі – страшенний холод нагадує про тлінність і марноту земного буття. Людина у пустелі – як той подорожній, котрий іде палючими стежками життя, повсякчас зустрічаючи жало смерті, відчуваючи демонське дихання, і де знайде прихисток – того не відає.
Пустелі змушують поглянути на життя під кутом вічності. Саме тому сюди у давні часи приходили ті, хто покидав обжиті краї та шукав усамітнення там, де панує смерть і диявол. Ті люди знали, що людське життя справді схоже на мандри в пустелі, мета яких – далеко за горизонтом. Покинувши усе, що мало в їхніх очах суєтність, – вони пішли за Христом, що переміг смерть, щоб перемагати демонську невгамовність у собі. Вони постили, утримувалися від надлишку насолод, підпорядковували власну волю Наставникові, яким є Бог – і цим людям корилася навіть пустеля!
Немає коментарів:
Дописати коментар